вицвіт
ВИ́ЦВІТ, у, ч., діал.
1. Цвіт, квіти.
– І сонце клекоче В синім вицвіті стежок і піль [полів] (А. Малишко);
Я вийшов з села. Знаю степу весняного вицвіт, Душею вітаю конвалію, сон і горицвіт (С. Крижанівський).
2. перен. Кращий витвір, краща частина чого-небудь.
Там знайду завзяте плем'я, Люд свобідний і гулящий, Повний сили й волі, вицвіт Роду людського найкращий (І. Франко);
Натуральність і простота Саксаганського – наслідок величезної напруженої роботи, вицвіт акторської майстерності, поєднаної з колосальним обдаруванням (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)