вишкрібати
ВИШКРІБА́ТИ, ВИСКРІБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ШКРЕБТИ, ВИ́СКРЕБТИ, бу, беш; мин. ч. ви́шкріб (ви́скріб), ви́шкребла (ви́скребла), ви́шкребло (ви́скребло); док., кого, що і без дод.
1. Шкребучи, чистити кого-, що-небудь.
Вона взяла ніж і почала вишкрібать вінця старого засаленого горшка (І. Нечуй-Левицький);
Німка починає лазити по підлозі, замітати, підмітати, вискрібати, витирати (Леся Українка);
На другий день цілий ранок вишкрібав я черінь (Григорій Тютюнник);
Було, нікому не дам і одного коня вичистить, сам усіх вискребу (О. Стороженко).
2. Шкребучи, діставати, вибирати що-небудь ізсередини.
Він узяв чайник, старе долото, щоб вишкрібати накип всередині, миску з піском і ганчіркою і сів у холодок під стіною (І. Сенченко);
Треба тільки вишкребти нігтем із стрючка [стручка] зернятка і знову стулити обидві половинки. От вам і пищик! (О. Донченко);
// перен. Вибирати, виймати все (звичайно про залишки).
Із хати в хату ходили сільські активісти. Вигрібали квасолю, горох, навіть квашену капусту на дні бочки вишкрібали (з мемуарної літ.);
Вихватив бумажник і вишкріб відтіля всі гроші (О. Десняк);
Посьорбав самої води: зогріти душу; потім, смакуючи, їв картоплю. Все вискріб, що понакипало на чавунці (В. Барка).
Словник української мови (СУМ-20)