вколо
ВКО́ЛО, рідко.
1. присл. Те саме, що навко́ло 1.
А вколо нікуди ні села, ні двора не видать (І. Франко);
Годі! Розвіяні вколо Мрії мої сумовиті... (П. Грабовський);
Квіти на сонці зів'яли, Трави вода замулила. Вколо каміння і скали, Пустка, могила... (Б. Лепкий).
2. у знач. прийм., з род. в. Те саме, що навко́ло 2.
При місяці білів холодний попілець, чорніло вколо нього пожарище (Леся Українка);
Ми любимо забутих предків тіні Та вколо нас – нащадки молоді (М. Рильський);
Вихряться сніжинки вкруг і женуть, подібно – як думки; все вколо біди (В. Барка);
Я все із насолодою роблю: пишу поеми, і город полю, і квітники плекаю вколо дому (І. Жиленко).
Словник української мови (СУМ-20)