вколо
ВКО́ЛО, присл. і прийм., рідко. Те саме, що навко́ло.
А вколо нікуди ні села, ні двора не видать (Фр., XIII, 1954, 404);
Годі! Розвіяні вколо Мрії мої сумовиті… (Граб., І, 1959, 368);
При місяці білів холодний попілець, чорніло вколо нього пожарище (Л. Укр., I, 1951, 282);
Ми любимо забутих предків тіні Та вколо нас — нащадки молоді (Рильський, Зграя.., 1960, 27).
Словник української мови (СУМ-11)