вкопаний
ВКО́ПАНИЙ¹ (УКО́ПАНИЙ), а, е.
Дієпр. пас. до вкопа́ти¹.
Тепер на ній [площі] стояло кілька вкопаних зеніток і біля них комашилась обслуга, швидко повертаючи всі зенітки в один бік (І. Багряний);
Ми дуже любили наш садок за будинком і старезну шовковицю в ньому з укопаною під нею лавою (Л. Смілянський);
А оце, дивіться, вкопаний у землю хрест на цвинтарі – це хрест із останньої січової церкви (Б. Антоненко-Давидович);
Осторонь – склади пального з вкопаними в землю білими цистернами (О. Гончар);
Основу умеблювання рядового давньоруського житла становили так звані нерухомі меблі, що мали вкопані в долівку ніжки (з наук. літ.);
// вко́пано, безос. пред.
З самого рання по всіх схилах круч навколо того пагорба, де було вкопано штучне розлоге дерево, виготовлене в декоративній майстерні кіностудії, і де мала сидіти задумлива красуня, зібралися цікаві (М. Бажан).
◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) [в зе́млю] вко́паний, зі сл. стояти, ставати і т. ін. – нерухомо, непорушно, застигши на місці.
Дівчина собі стоїть, Неначе вкопана (Т. Шевченко);
Катерина не привітала його, не кинулась, як завжди, йому назустріч, стоїть як у землю вкопана (О. Стороженко);
– Здрастуй! – скочивши навперейми Галі, привітався він [Власов] і, зиркнувши на її іскристі очі, став як укопаний (Панас Мирний);
Гіпатія пополотніла, зупинилася наче вкопана, відчула, як кров одливає від серця (О. Бердник).
ВКО́ПАНИЙ² див. уко́паний¹.
Словник української мови (СУМ-20)