влучно

ВЛУ́ЧНО.

Присл. до влу́чний.

Підпаски подолані відступають і здалека кидають грудками та паліччям, не дуже влучно (Леся Українка);

Висловлялась [висловлювалась] коректно, а що найкраще і в жінок рідко – завше коротко і влучно (О. Кобилянська);

Колись я сміявся з таких виразів, як: “одбити печінки”, “одбити пам'ять”, а тепер бачу, що народ досить влучно називає явища (В. Винниченко);

Захопившись можливістю полювати, коли йому заманеться, батько пропадав цілими днями на полюванні, влучно поціляючи то перепелиць, качок і бекасів, то зайців і лисиць (Б. Антоненко-Давидович);

Обидва “тигри”, що сховалися за невисокою цегляною коморою, били по нашій кам'яниці хоч і не часто, але влучно (Є. Доломан).

Значення в інших словниках

1. влучно — влу́чно прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. влучно — пр., (стріляти) точно, цілко; (сказати) до діла, до речі, чітко, вправно, ід. як в око вліпити.  Словник синонімів Караванського
3. влучно — Присл. до влучний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. влучно — див. улад  Словник синонімів Вусика
5. влучно — Влу́чно, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. влучно — ВЛУ́ЧНО. Присл. до влу́чний. Підпаски подолані відступають і здалека кидають грудками та паліччям, не дуже влучно (Л. Укр., II, 1951, 207); Виславлялась [висловлювалась] коректно, а що найкраще і в жінок рідко — завше коротко і влучно (Коб., III, 1956, 160).  Словник української мови в 11 томах