вмить
ВМИТЬ (УМИ́ТЬ), присл.
У цю ж хвилину; дуже швидко, відразу.
Їй все здається, що вовки Ось-ось прискачуть на дорогу Та нападуться й на шматки Розірвуть вмить її, небогу (Я. Щоголів);
Юхим умить збагнув: так он воно про кого говорив Муха (А. Головко);
На його [сторожа] обов'язку було стояти біля вхідних дверей і вмить замикати їх, коли я подаю команду (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)