вмить
ВМИТЬ (УМИ́ТЬ), присл. У цю ж хвилину, дуже швидко.
Їй все здається, що вовки Ось-ось прискачуть на дорогу Та попадуться й на шматки Розірвуть вмить її, небогу (Щог., Поезії, 1958, 361);
Юхим умить збагнув: так он воно про кого говорив Муха (Головко, II, 1957, 305).
Словник української мови (СУМ-11)