вниз
ВНИЗ (УНИ́З), присл.
1. У напрямі до низу; протилежне вгору.
Перескакуючи з каменя на камінь і хапаючись за кущі, ми зійшли вниз (С. Васильченко);
Янсон, не звертаючи уваги, iде до вiкна на вулицю, розчиняє й дивиться вниз (В. Винниченко);
Раптом літаки з виттям пішли вниз, пікіруючи... (І. Багряний);
Вітер почував себе тут вільно, і, пустуючи, шмигав через вікна й двері вгору, вниз... (Б. Антоненко-Давидович);
Вага зростала на плечах: ніби кожна пшонина робилася залізною, непереможно тягла вниз (В. Барка);
Світло кудись униз сунеться, сунеться і зовсім щезло, наче його хто собі в кишеню заховав (Григорій Тютюнник).
2. У напрямі до гирла річки.
Нечутно, мов загадкові примари, ковзнули козацькі чайки річкою вниз, до Великого лиману (А. Кащенко);
Прудка течія крутнула ним [плотом] і понесла вниз (М. Коцюбинський);
Вниз по Дніпру рушив довгий караван плотів (Яків Баш);
Йому [Добрині] не лежалося: ген-ген за річкою, вниз по течії, в сірій осінній імлі мріло рідне село – Калиновий Кут (В. Малик).
Словник української мови (СУМ-20)