внуків
ВНУ́КІВ (ОНУ́КІВ, рідко УНУ́КІВ), ова, ове.
1. Належний внукові.
Мати помалу загинає до крихітної рожевої долоньки малюсінькі пальчики, починаючи з мізинця .. Дійшовши до великого пальця, мати раптом надає своєму голосові штучно-сварливого тону.., злегка витягаючи онуків пальчик (Б. Антоненко-Давидович);
– Чи не зурочено тебе? – заклопотано озвалася баба Оришка, мацаючи долонею онукове чоло (О. Бердник);
Вся рука розпухла. Бабуся Шура лікує його травами, але внукова рука стає все чорніша (з газ.).
2. Стос. до внука.
Старий король Гвільєльмо, не чувши нічого про внукове кохання і не догадуючись, чому од нього вимагають такої обітниці, охоче здався на цареве прохання і на ознаку того послав йому свою рукавицю (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо);
Дідусь був мудрим чоловіком. Він хотів уникнути аномальних нахилів у внуковому вихованні. Відвів малого в перукарню й попросив обтяти золоті кучерики (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)