внука

ВНУ́КА (ОНУ́КА, рідко УНУ́КА), и, ж.

Дочка сина або дочки.

Оце тобі, татку, за твою науку: сядь собі у запічку, колиши унуку (Номис);

Втішно підтанцьовувала мала, з жовтими кісками онука і співала, ніби комар увечері, тоненько... (К. Гриневичева);

Таміла, онука Ганни Денисівни Кошової, їде .. із Білоцерківського сільськогосподарського технікуму до бабусі в гості (Остап Вишня);

Як же зятя не спитать, Як живе дочка і внука (Л. Забашта);

Що ж діяти, онуко?.. А ти хіба, коли б ходить уміла, В біді такій сей подвиг не вчинила? (П. Воронько);

Діти у мене добрі. Вдалися й онуки. Молодша онука – Маринка. Цю виховуємо колективно (з газ.).

Значення в інших словниках

1. внука — вну́ка іменник жіночого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. внука — (онука, рідко унука), -и, ж. Дочка сина або дочки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. внука — ВНУ́КА (ОНУ́КА, рідко УНУ́КА), и, ж. Дочка сина або дочки. Оце тобі, татку, за твою науку: сядь собі у запічку, колиши унуку (Номис, 1864, № 14228); А Таміла, онука Ганни Денисівни Кошової, їде..  Словник української мови в 11 томах