внука

ВНУ́КА (ОНУ́КА, рідко УНУ́КА), и, ж. Дочка сина або дочки.

Оце тобі, татку, за твою науку: сядь собі у запічку, колиши унуку (Номис, 1864, № 14228);

А Таміла, онука Ганни Денисівни Кошової, їде.. із Білоцерківського сільськогосподарського технікуму до бабусі в гості (Вишня, І, 1956, 347);

Як же зятя не спитать, Як живе дочка і внука (Забашта, Пісня.., 1961, 115).

Значення в інших словниках

1. внука — вну́ка іменник жіночого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. внука — (онука, рідко унука), -и, ж. Дочка сина або дочки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. внука — ВНУ́КА (ОНУ́КА, рідко УНУ́КА), и, ж. Дочка сина або дочки. Оце тобі, татку, за твою науку: сядь собі у запічку, колиши унуку (Номис); Втішно підтанцьовувала мала, з жовтими кісками онука і співала, ніби комар увечері, тоненько... (К.  Словник української мови у 20 томах