внук

ВНУК (ОНУ́К, рідко УНУ́К), а, ч.

1. Син сина або дочки.

Стара Кайдашиха дуже любила свого онука (І. Нечуй-Левицький);

Щосереди стара старчиха лазить одвідувати свого онука (В. Винниченко);

На призьбі дід старий – Як сон. Кошлатить йому брови внук (П. Тичина);

Лишився біль, гіркий і гострий, не так за себе, як за внуків (В. Барка).

2. тільки мн. Діти сина або дочки.

В неділю пополудні приходили до баби всі невістки з внуками (В. Стефаник);

В Мефодія виховуються онуки – діти померлої доньки (Ю. Яновський);

Хочу ростити дітей – багато, щоб було весело. І навіть хочу діждатися внуків... Я за таке торжество життя (Є. Доломан);

Сини не виростуть. Виростуть дочки, вони народять онуків (Ю. Мушкетик);

Її діти й онуки сновигали, мов сонні мухи, робота валилася з рук (Ю. Винничук).

3. перев. мн. Те саме, що наща́док 2.

Співучую долю Вподобав ти [М. Лисенко] нам, – На втіху сучасну, На спомин унукам, На славу дідам (Л. Глібов);

[Яненко:] І кожному воздасться по ділам, Розсудять нас прийдешні внуки (Л. Старицька-Черняхівська);

І років через сто на цвинтар прийде внук, Де грішні кості їх в одну копицю сперли (М. Зеров);

[Марко:] То ж то вона [земля] ще в ранах, а загоїмо їх, то стане ще кращою. І житимуть наші унуки та правнуки блаженно (З. Мороз).

Значення в інших словниках

1. внук — внук іменник чоловічого роду, істота рідко  Орфографічний словник української мови
2. внук — [ўнук] = онук і унук -ука, м. (на) -уков'і/-уку, кл. -учеи, мн. -укие, -ук'іў  Орфоепічний словник української мови
3. внук — (онук, рідко унук), -а, ч. 1》 Син сина або дочки. 2》 тільки мн. Діти сина або дочки. 3》 тільки мн. Те саме, що нащадки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. внук — Внуча, внучатко, внучок, онучатко, онучечок, онучок, унук, унучечок, унучок  Словник синонімів Вусика
5. внук — ВНУК (УНУ́К), ОНУ́К, ВНУЧА́. Груші хату вкрили, Що діди й баби на спомин Унукам садили (П. Куліш); Стара Кайдашиха дуже любила свого онука, колихала його, цілувала, пестила (І. Нечуй-Левицький); І досі сниться: ..  Словник синонімів української мови
6. внук — Внук і ону́к, -ка, -кові, -че! вну́ки, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. внук — ВНУК (ОНУ́К, рідко УНУ́К), а, ч. 1. Син сина або дочки. Стара Кайдашиха дуже любила свого онука (Н.-Лев., II, 1956, 305); На призьбі дід старий — Як сон. Кошлатить йому брови внук (Тич., І, 1946, 109). 2. тільки мн. Діти сина або дочки.  Словник української мови в 11 томах