вовік
ВОВІ́К, ВОВІ́КИ, присл.
1. книжн. Вічно, завжди.
Встане правда! встане воля! І тобі одному Помоляться всі язики Вовіки і віки (Т. Шевченко);
[Свічка:] Во славу нашу, браття дорогі. Нехай вовік живе громада наша! (І. Кочерга);
Вони [предки] боролись і побороли, вони шукали і знайшли. Хай будуть благословенні дні, коли сонце світило їм. Хай пам'ять про них вовіки царствує (У. Самчук).
2. у сполуч. з дієсл. із запереч. Ніколи, повік.
І дав [Клим] собі зарік, Що він не буде брать горілки в рот вовік (Л. Боровиковський);
Ми клейноди святі від козацтва взяли, І відвагу козацьку взяли неповторну, Ми вовік не дамо навіть тінню хули Заступити в очах Україну соборну (М. Ткач);
Мамо! .. Я тебе вовік не переплачу, Ради тебе, може, і живу (І. Гнатюк).
Словник української мови (СУМ-20)