водичка
ВОДИ́ЧКА, и, ж.
Пестл. до вода́ 1.
Пустуючи, дурне Ягня Само забилося до річки – Напитися водички (Л. Глібов);
Це вже не подобалось Євграфові Фірсовичу .. І цукру дали зовсім мало – він звик пити солодкий чай. Та й хіба не можна було дати справжнього окропу замість цієї тепленької водички! (Б. Антоненко-Давидович);
Гомонить, шумить водичка. То наш Тікич грає (П. Усенко);
* У порівн. Вони озирнулись – чи бусурмани не стежать – і пригостили його своїм пальмовим вином. Казав – смачне, солодке і йде, як водичка (Ю. Логвин).
Словник української мови (СУМ-20)