водогін
ВОДОГІ́Н, го́ну, ч.
Те саме, що водопрові́д.
Там і тут вилискували проти сонця невеличкі штучні озерця з високими спорудами водогонів (Ю. Смолич);
Водогін не мінявся, мабуть, з античних часів, – без кінця його ремонтують і вулиці всюди розриті... (О. Гончар);
Дід Кирило відає ще й мотором, що нагнічує воду у водогін (В. Козаченко);
У першій половині XVII ст. на Подолі виникає водогін, окремі гілки якого підводили воду до садиб, зокрема монастирів (з наук. літ.);
Ще й досі в різних місцях Подолу знаходять дубові труби – залишки першого київського водогону (з наук.-попул. літ.);
Проблеми із питною водою вирішить комплекс очисних споруд та водогін (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)