водопій
ВОДОПІ́Й, по́ю, ч.
1. Місце на річці, озері і т. ін., де напувають худобу або куди приходять пити воду дикі тварини.
– Товар, паночку, погнав напувати. Та онде й він, – указала Оришка в вікно, уздрівши Кирила, що гнав теляток та овечат від водопою (Панас Мирний);
Під вербою, що стояла на березі ставка далеко від водопою, за очеретом, справді було краще: травичка, очерет, ставочок, тінь і... ні душі навкруги (В. Винниченко);
Тимко взяв у руки батіг і .. погнав волів до водопою (Григорій Тютюнник);
Англійцi жартують, що можна привести коня до водопою, але не можна примусити його пити (із журн.).
2. Пиття води тваринами.
І такою сонливістю повіває від тих погорблених хаток, мов у жаркий день від череди на стійлі після водопою (М. Руденко);
До ріки з пасовища лісного спускався Олень той, спраглий на сонці, жадобу втомить водопоєм (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин) безкоштовно (з мови документів).
Словник української мови (СУМ-20)