водопій

ВОДОПІ́Й, по́ю, ч.

1. Місце на річці, озері і т. ін., де напувають худобу або куди приходять пити воду дикі тварини.

– Товар, паночку, погнав напувати. Та онде й він, – указала Оришка в вікно, уздрівши Кирила, що гнав теляток та овечат від водопою (Панас Мирний);

Під вербою, що стояла на березі ставка далеко від водопою, за очеретом, справді було краще: травичка, очерет, ставочок, тінь і... ні душі навкруги (В. Винниченко);

Тимко взяв у руки батіг і .. погнав волів до водопою (Григорій Тютюнник);

Англійцi жартують, що можна привести коня до водопою, але не можна примусити його пити (із журн.).

2. Пиття води тваринами.

І такою сонливістю повіває від тих погорблених хаток, мов у жаркий день від череди на стійлі після водопою (М. Руденко);

До ріки з пасовища лісного спускався Олень той, спраглий на сонці, жадобу втомить водопоєм (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин) безкоштовно (з мови документів).