водопій
ВОДОПІ́Й, по́ю, ч.
1. Місце на річці, озері і т. ін., де напувають худобу або куди приходять пити дикі тварини.
— Товар, паночку, погнав напувати. Та онде й він, — указала Оришка в вікно, уздрівши Кирила, що гнав теляток та овечат від водопою (Мирний, III, 1954, 310);
Тимко взяв у руки батіг і.. погнав волів до водопою (Тют., Вир, 1964, 13);
Для копитних звірів влаштовують штучні водопої (Наука.., 8, 1959, 34).
2. Пиття води тваринами.
І такою сонливістю повіває від тих погорблених хаток, мов у жаркий день від череди на стійлі після водопою (Руд., Остання шабля, 1959, 369);
До ріки з пасовища лісного спускався Олень той, спраглий на сонці, жадобу втомить водопоєм (Гомер, Одіссея, перекл. Бориса Тена, 1963, 177).
Словник української мови (СУМ-11)