вокабула
ВОКА́БУЛА, и, ж.
1. Окреме слово як предмет лексикології та лексикографії.
Включення певної вокабули в оповідання допомагає визначити соціальну, локальну і часову належність персонажа (з наук. літ.);
У Словнику української мови застосовані різні типи семантичної характеристики галузевої лексики, основним з яких є тлумачення вокабули в правій частині словникової статті (з наук. літ.).
2. Окреме слово чужої мови, перекладене рідною мовою.
[Магістер:] Тепер я вчу лічби, а ви вчите вокабул італьянських [італійських] та й анатомії, хоч я – учений, а ви – артист (Леся Українка);
– Бог на поміч, зубрило, – побажав йому напівсонним голосом Любинський і блаженно розкинув руки. Михайло далебі не почув такого зичення, заклопотаний довгими та незрозумілими молитвами й капосними вокабулами (М. Сиротюк).
3. Заголовок словникової статті.
Кожна вокабула має своє місце у словнику відповідно до алфавіту (з наук. літ.);
Один з основних принципів лексикографічної організації словника – алфавітний порядок у розташуванні вокабул – у давнину ще не застосовувався (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)