вокабула

ВОКА́БУЛА, и, ж.

1. Окреме слово як предмет лексикології та лексикографії.

Включення певної вокабули в оповідання допомагає визначити соціальну, локальну і часову належність персонажа (з наук. літ.);

У Словнику української мови застосовані різні типи семантичної характеристики галузевої лексики, основним з яких є тлумачення вокабули в правій частині словникової статті (з наук. літ.).

2. Окреме слово чужої мови, перекладене рідною мовою.

[Магістер:] Тепер я вчу лічби, а ви вчите вокабул італьянських [італійських] та й анатомії, хоч я – учений, а ви – артист (Леся Українка);

– Бог на поміч, зубрило, – побажав йому напівсонним голосом Любинський і блаженно розкинув руки. Михайло далебі не почув такого зичення, заклопотаний довгими та незрозумілими молитвами й капосними вокабулами (М. Сиротюк).

3. Заголовок словникової статті.

Кожна вокабула має своє місце у словнику відповідно до алфавіту (з наук. літ.);

Один з основних принципів лексикографічної організації словника – алфавітний порядок у розташуванні вокабул – у давнину ще не застосовувався (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вокабула — вока́була іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. вокабула — -и, ж. 1》 Окреме слово як предмет лексикології та лексикографії. 2》 Окреме слово чужої мови, перекладене рідною мовою. 3》 Заголовок словникової статті. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вокабула — вока́була (від лат. vocabulum – назва, слово) 1. Окреме слово чужої мови, перекладене рідною мовою. 2. Заголовок словникової статті. Словник іншомовних слів Мельничука