волокти

ВОЛОКТИ́, розм. ВОЛІКТИ́, очу́, о́чеш; мин. ч. волі́к, волокла́, ло́ і волікла́, ло́; недок., кого, що.

1. Тягти кого-, що-небудь по поверхні чогось.

Стали її будити – не встає; вони її із лави волокти (Ганна Барвінок);

І все щось він з того стриху скидав на землю, і волік перед хату (В. Стефаник);

Тюбеляєві собаки волокли за собою по снігу вовчі шкури (М. Трублаїні);

До камери його не вели – волокли попід руки... (А. Дімаров);

* Образно. Суха політика, суха дипломатія, суха конечність історії. Люди дійсно йшли не задля власного капризу чи користі.., волокла їх невмолима сила історії, так само як вела вона під шибеницю чи на костер всіх поборників великих ідей (Г. Хоткевич);

// Нести на собі когось або щось важке, великого розміру, що звичайно торкається землі.

Зовсім повис йому на руки Денис; і Трохим сам утомився, і його волоче (Г. Квітка-Основ'яненко);

// Ледве пересувати (перев. про взуття).

Вбрався Антосьо, взувся й пішов. Чоботи мав здорові, насилу волік за собою (А. Свидницький).

2. розм. Змусивши або переконавши, вести кого-небудь із собою.

Троянці волокли з собою Старую бабу, як ягу (І. Котляревський);

Усі гуртом волочуть тебе під ятку могоричі запивати (Г. Квітка-Основ'яненко).

Значення в інших словниках

1. волокти — волокти́ дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. волокти — -очу, -очеш і розм. волікти, -ічу, -ічеш; мин. ч. волік, волокла, волокло і волікла, волікло; недок., перех. 1》 Тягти кого-, що-небудь поверхнею чогось. || Нести на собі когось або щось важке, великого розміру, що звичайно торкається землі.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. волокти — див. нести; тягти  Словник синонімів Вусика
4. волокти — ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) (переміщати по поверхні до себе або за собою), ВОЛОЧИ́ТИ, ВОЛОКТИ́ (ВОЛІКТИ́ розм.), ТОЛОЧИ́ТИ, ТАРГА́НИТИ діал.; ЦУ́ПИТИ розм., ЦУРПЕ́ЛИТИ розм., ТИ́РИТИ розм., ПЕ́РТИ фам., ТЕРЕБИ́ТИ діал. (перев. понад силу). — Док.  Словник синонімів української мови
5. волокти — Волокти́, волочу́, -ло́чеш, -ло́чуть; воло́чучи; волі́к, волокла́, -локли́; волі́кши; волочи́, -чі́ть  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. волокти — ВОЛОКТИ́, оч́у, о́чеш і розм. ВОЛІКТИ́, ічу́, іче́ш; мин. ч. волі́к, волокла́, ло́ і волікла́, ло́; недок., перех. 1. Тягти кого-, що-небудь по поверхні чогось. Стали її будити — не встає; вони її із лави волокти (Барв., Опов..  Словник української мови в 11 томах
7. волокти — Волокти, -чу, -чеш гл. Тащить, влачить, тянуть. Так потомились, що насилу ноги волочуть. Рудч. Ск. II. 48. Убив корову, взяв на плечі та й волоче. Рудч. Ск. II. 189.  Словник української мови Грінченка