волюта
ВОЛЮ́ТА, и, ж.
1. Скульптурна прикраса у вигляді спірального завитка з вічком у центрі на капітелі іонічної колони або на консолі.
У центрі фасаду митрополичої палати підіймається характерний для українського бароко причілок, пишно декорований пілястрами, волютами й кованими в міді “сонцями” (з наук. літ.);
У чернігівському Троїцькому соборі барокові фронтони з волютами є на всіх чотирьох фасадах (із журн.).
2. Прикраса у формі такого завитка.
Серед археологічних знахідок у Закарпатті чимало медальйонів із місяцеподібними підвісками у формі закручених досередини волют (з наук. літ.);
Золоті сережки оповиті філігранним мереживом із гірлянд, волют та різноманітних орнаментів, які наближаються до архітектурних (з наук. літ.);
Особливо цікавим є унікальний золотий убір, що належав, імовірно, боспорському правителю. Рисунок убору складається з волют, листя аканту й великої квітки (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)