воркнути
ВОРКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм.
Однокр. до воркота́ти 4.
– Е, що мені там до твоєї сестри, – воркнув Василь. – Най собі гуляє, про мене, з ким хоче, зо мною, певне, що не буде (Ю. Федькович);
– Я так і знав, – воркнув жандарм. – Ну, війте, на вас лежить відповідь за них (І. Франко);
– З дурнями не закладаюся, – воркнув Касян (А. Чайковський).
Словник української мови (СУМ-20)