ворожий
ВОРО́ЖИЙ, а, е.
1. Прикм. до во́рог 1, 2.
Діло, дороге моє діло, зразу перервалося; чужі ворожі руки перервали його! (Панас Мирний);
Всі вони були родичі, .. хоч це не заважало їм ділитися на два ворожі табори (М. Коцюбинський);
[Деїфоб:] Хвалився він, що піде в бій сьогодні .. і що не зайде сонце, як вже буде розбите впень усе вороже військо (Леся Українка);
В глибокому небі два промені прожектора впіймали ворожий літак (В. Кучер).
2. Який виявляє ворожнечу, ненависть; сповнений недоброзичливості.
Виїзд графині, майже цілковитий розрив між графом і нею, непорозуміння з рештою родини і вороже відношення сусідів – все те забирало йому багато часу, підтинало сили і знеохочувало до праці (Б. Лепкий);
Ми часто чуєм радісну зловтіху у голосі ворожому, чужім (В. Симоненко);
Матвій Ткаченко не має якихось конкретних доказів, але відчуває, що неприхильне, часами прямо-таки вороже ставлення справника до нього чимось пов'язане з Грабовським (М. Сиротюк).
Словник української мови (СУМ-20)