ворожий
ВОРО́ЖИЙ, а, е.
1. Прикм. до во́рог 1.
Діло, дороге моє діло, зразу перервалося; чужі ворожі руки перервали його! (Мирний, І, 1954, 324);
// Який виявляє ворожнечу, ненависть; сповнений недоброзичливості.
Здригнулася. Хто сей Юрчик? Ворог чи приятель? Помогти хоче чи продати? Але пригадала заступництво Юрчика, пригадала вороже відношення його до Марусяка — вже ж не став би Юрчик вислужуватися перед молодиком (Хотк., II, 1966, 264);
Холодком віяло від його карих очей, в усій постаті було щось чуже, навіть вороже (Донч., II, 1956, 491);
// Який перебуває в стані ворожнечі.
Всі вони були родичі, ..хоч це не заважало їм ділитися на два ворожі табори (Коцюб., І, 1955, 394).
2. Прикм. до во́рог 2.
[Деїфоб:] Хвалився він, що піде в бій сьогодні.. і що не зайде сонце, як вже буде розбите впень усе вороже військо (Л. Укр., II, 1951, 281);
В глибокому небі два промені прожектора впіймали ворожий літак (Кучер, Чорноморці, 1956, 31).
Словник української мови (СУМ-11)