ворона
ВОРО́НА, и, ж.
1. Хижий птах родини воронових із чорним або сірим пір'ям, що живе на деревах поблизу населених пунктів.
На шлях дивлюся та на поле, Та на ворону на хресті (Т. Шевченко);
Пролетіла ворона і сіла на тину (М. Коцюбинський);
Вітер ворону вгорі забивав, і вона мимоволі боком летіла та крякала (П. Тичина).
2. перен., зневажл. Про неуважну людину; роззява.
– Ворона! Роззява! Як ти міг випустити з уваги найголовніше? (із журн.).
◇ (1) Бі́ла воро́на – той, хто виділяється серед інших чимось незвичайним; зовсім не схожий на інших.
Не дуже любі ті, хто білу серед нас нагадує ворону (М. Рильський);
– Раз інші вступають [у загін], то й тобі треба. Не білою ж вороною серед них бути (А. Головко);
В гурті окупантів Шольц видався йому білою вороною (С. Голованівський).
Словник української мови (СУМ-20)