вотум
ВО́ТУМ, у, ч.
1. Ухвала, прийнята голосуванням.
Вотум підтримки програми уряду ухвалено більшістю голосів (з газ.).
2. Голосування; участь у виборах або референдумі.
У деяких країнах передбачено обов'язковий вотум, тобто юридичний обов'язок виборців взяти участь у голосуванні (з навч. літ.).
△ (1) Во́тум дові́ри (недові́ри) – постанова парламенту, що схвалює (не схвалює) діяльність уряду або окремих його членів.
Прем'єр-міністр України має право поставити на голосування у Верховній Раді важливий для уряду закон одночасно з вотумом довіри своєму Кабінету Міністрів (з наук. літ.);
В Австрії Національна рада може прийняти рішення про вотум недовіри Федеральному уряду або окремим його членам, що веде до відсторонення їх від обов'язків (з газ.);
(2) Евентуа́льний (непрями́й) во́тум – порядок визначення результатів голосування, за яким голоси, віддані певному кандидатові, що перевищують виборчу квоту, зараховуються іншому кандидату з того ж партійного списку.
Усі системи пропорційного представництва побудовані на двох істотно необхідних засадах – виборчої квоти, з одного боку, і евентуального вотуму – з іншого (з наук. літ.);
(3) Плюра́льний во́тум – у законодавстві деяких країн – право виборця залежно від майнового і освітнього цензу користуватися кількома голосами на виборах до представницьких органів.
Одним із ідеологів практики плюрального вотуму вважається відомий британський філософ і економіст XIX ст. Дж. С. Мілль (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)