впрост
ВПРОСТ (УПРО́СТ), присл.
1. Прямо на кого-, що-небудь, навпроти кого-, чого-небудь і т. ін.
– Дам я тобі й макогона, і коцюби! Та впрост до неї... (Марко Вовчок);
Він устав, сперся кулаками на стіл, подивився впрост на аудиторію (І. Микитенко);
Впрост перед нами, в глибокій балці, лежав величезний і чистий став (Ю. Смолич).
2. Обминаючи проміжні ланки; безпосередньо.
З Рима я поїхав впрост на Капрі (М. Коцюбинський);
Далі пішли упрост по засніженому степу, уперед і вперед (Г. Колісник).
3. у знач. прийм., з род. в. Уживається при вказуванні на розміщення кого-, чого-небудь, на спрямованість дії по довжині чогось; вподовж.
Віддав поводи й пішов до гарматників, які вправно навертали жерло своєї зброї впрост шляху (Іван Ле).
4. у знач. підсил. част., діал. Зовсім, цілком.
Глянув Марусяк туди-сюди – і вже з розпачливою впрост рішучістю кинувся вперед, не обходячи каміння (Г. Хоткевич);
Вимагати від неї поважно які-небудь переконання і принципи було впрост неможливо (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)