впрягати

ВПРЯГА́ТИ (УПРЯГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВПРЯГТИ́ (УПРЯГТИ́), впряжу́, впряже́ш; мин. ч. впріг, впрягла́, ло́; док., кого, що у що.

Те саме, що запряга́ти.

Коні впрягає [Квітень] у сани і їде (М. Коцюбинський);

Воли були такі, що не дістати рога. Їх впрягали в підводу по три-чотири пари (О. Гончар);

Священики чревом, а не духом службу совершають [відправляють], з доходів богомольців дочкам своїм віно готовлять, синів одягають, жінок украшають, коней ситих у золочені карети упрягають... (Р. Іваничук);

* Образно. Чумацької не ждіте Одіссеї: Часи старого епосу пройшли, І не мені з кебетою моєю Впрягти ліричну думку, як воли, В скрипучий віз тяжкої епопеї (М. Рильський).

Значення в інших словниках

1. впрягати — впряга́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. впрягати — (упрягати), -аю, -аєш, недок., впрягти (упрягти), впряжу, впряжеш; мин. ч. впріг, впрягла, впрягло; док., перех., у що. Те саме, що запрягати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. впрягати — Впряга́ти, -га́ю, -га́єш; впрягти́, впряжу́, -же́ш, -жу́ть; впріг, впрягла́; впрі́гши  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. впрягати — ВПРЯГА́ТИ (УПРЯГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВПРЯГТИ́ (УПРЯГТИ́), впряжу́, впряже́ш; мин. ч. впріг, впрягла́, ло́; док., перех., у що. Те саме, що запряга́ти. Коні впрягає [Квітень] у сани і їде (Коцюб., І, 1955, 430); Воли були такі, що не дістати рога.  Словник української мови в 11 томах