впурхувати
ВПУ́РХУВАТИ (УПУ́РХУВАТИ), ую, уєш, недок., ВПУРХНУ́ТИ (УПУРХНУ́ТИ), ну́, не́ш, док.
Пурхаючи, влітати куди-небудь (про птахів).
З шибки впурхує в кімнату зграя горобців (І. Драч);
Софії Леонівні здалось, що в залу впурхнув у вікно з акацій горобець (І. Нечуй-Левицький);
Синичка впурхнула у розчинене вікно і боязко залітала по кімнаті (О. Донченко);
// перен. Легко й швидко вбігати куди-небудь.
У двір легенько впурхнула Дуня Дацюк (В. Кучер);
До кімнати рішучим кроком увійшла Віра Засулич з книжкою під пахвою, за нею граційно впурхнула невеличка повновида Маруся Ковалевська (Ю. Хорунжий);
Упурхнуло у двері двоє дівчат, що були покидали залу (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)