вражий
ВРА́ЖИЙ, а, е.
1. поет. Ворожий.
Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте (Т. Шевченко);
І багаті, і веселі, Славні славою дідів, Ми від вражої оселі Подамося до степів (Я. Щоголів);
Їй потім хтось розкаже, Як син її Іван Трощив навалу вражу В загоні партизан (П. Воронько).
2. лайл. Чортів, бісів.
Вражі турки перетяли Дніпро залізними ланцюгами, щоб нас у Чорне море не пускати та не дати нам братів своїх з неволі визволяти (А. Кащенко);
Ти що, вража дочко, з таким байдуром [бовдуром] водишся? (М. Стельмах);
– А що Лизогуб підлизався – то нам відомо. Вражий пес, вміє підлизатись (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)