вражий
ВРА́ЖИЙ, а, е, заст.
1. поет. Ворожий.
Поховайте та вставайте. Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте (Шевч., І, 1951, 354);
Їй потім хтось розкаже, Як син її Іван Трощив навалу вражу В загоні партизан (Воронько, Поезії, 1950, 11).
2. лайл. Чортів, бісів.
Будяк обізвався. — Чого тебе вража сила отут розносила? (Гл., Вибр., 1957, 176);
Якийсь вражий син під самісіньким тином яму викопав (Вовчок, I, 1955, 38);
Ти що, вража дочко, з таким байдуром водишся? (Стельмах, І, 1962, 466).
Словник української мови (СУМ-11)