вреднючий
ВРЕДНЮ́ЧИЙ, а, е, розм.
Дуже капосний.
– Той на всіх бурчить. – Вреднючий дід. Документа захотів на коня (М. Стельмах);
– От вреднючий. Навіщо йому наша одежа? – сказав Оверко. – Своєму хлопцеві віддасть! – висловив здогад Василь (К. Гриб);
Прибиш – старий і вреднючий кіт (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)