вреднючий

ВРЕДНЮ́ЧИЙ, а, е, розм.

Дуже капосний.

– Той на всіх бурчить. – Вреднючий дід. Документа захотів на коня (М. Стельмах);

– От вреднючий. Навіщо йому наша одежа? – сказав Оверко. – Своєму хлопцеві віддасть! – висловив здогад Василь (К. Гриб);

Прибиш – старий і вреднючий кіт (Ю. Мушкетик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me