вродливець
ВРОДЛИ́ВЕЦЬ (УРОДЛИ́ВЕЦЬ), вця, ч.
Те саме, що кра́сень 1.
– Мій побратим зветься Устимом Васильовичем, .. найкращий парубок на всі довколишні села – вродливець та й годі! (М. Стельмах);
– Даю голову на відруб, що з ними [бійцями полку] нічого поганого не трапилось, – запевнив Павка Македон, оптиміст і вродливець (О. Гончар);
Сергій Скорик, перший вродливець з-поміж сільських парубків, що встиг у свої двадцять літ посивіти в боях, по-справжньому кохав її, невродливу веселуху, Марійку Вакуленко (Микита Чернявський).
Словник української мови (СУМ-20)