вродливець
ВРОДЛИ́ВЕЦЬ (УРОДЛИ́ВЕЦЬ), вця, ч. Те саме, що кра́сень 1.
— Мій побратим зветься Устимом Васильовичем, перший комуніст і найкращий парубок на всі довколишні села — вродливець та й годі! (Стельмах, Прарда.., 1961, 131);
— Даю голову на відруб, що з ними [бійцями полку] нічого поганого не трапилось, — запевнив Павка Македон, оптиміст і вродливець (Гончар, III, 1959, 435).
Словник української мови (СУМ-11)