врозсип
ВРО́ЗСИП (УРО́ЗСИП), присл.
1. Те саме, що вро́зтіч.
Крилами думоньки тріпочуть, порядку слухати не хочуть, розбили всі шеренги вмить! І врозсип те крилате військо на життьовеє бойовисько з тісної хати в світ летить (Леся Українка);
Бійці кинулися врозсип, Сидір клубком скотився з пагорба, втиснувся тілом у пісок, порослий споришем (М. Малиновська).
2. Не разом, вроздріб (у 1 знач.).
Побачив [Наливайко] з могили, як на схід урозсип вискочило з-за лісу шість вершників (Іван Ле);
// У різних місцях, розкидано.
У Божовці хати не стояли одна проти однієї, а .. урозсип (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)