вручати
ВРУЧА́ТИ (УРУЧА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВРУЧИ́ТИ (УРУЧИ́ТИ), вручу́, вру́чиш, док.
1. що. Давати в руки, безпосередньо, особисто кому-небудь.
Я розповів, як ми їхали, як нас прийняли в столиці, до кого ходили з візитами і як привезли коломацьку грамоту та як вручали її цареві (Ю. Мушкетик);
Вишеславові минав двадцятий рік, його місце було швидше серед дружини, в такому віці боярчукам і княжичам належало вручати коня й меча (І. Білик);
Целя вручила докторові рецепт (І. Франко).
2. кого, що, розм. Доручати комусь кого-, що-небудь.
Оборону Батурина гетьман вручає сердюцькому полковнику Чечелу й гарматному осавулу Кенігсеку, німцю за походженням (Г. Колісник);
– Сестро Оксано! Уручи ж мені твого хлопця (Г. Квітка-Основ'яненко);
Вона мене між тисячами вздріла І золото, й верблюдів каравани, І всю судьбу свою мені вручила (П. Куліш).
Словник української мови (СУМ-20)