вручати
ВРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВРУЧИ́ТИ, вручу́, вру́чиш, док., перех., кому.
1. Давати комусь що-небудь особисто, безпосередньо в руки.
О, я тих років не забуду, — Як комсомольцям Дніпробуду Калінін ордени вручав (Нагн., Пісня.., 1949, 131);
Целя вручила докторові рецепт (Фр., II, 1950, 323);
Цей пакет треба сьогодні ж вручити за призначенням (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 6).
2. розм. Доручати комусь кого-, що-небудь.
Ой, куди ти, козаченько, од’їжджаєш, Ой, кому ти мене, молодую, вручаєш? (Чуб., V, 1874, 254);
[Кошовий:] Життя і долю вручаємо тобі, Богдане (Корн., I, 1955, 235);
— Сестро Оксано! Уручи ж мені твого хлопця (Кв.-Осн., II, 1956. 467).
Словник української мови (СУМ-11)