1. Словник української мови в 11 томах

вручати

ВРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВРУЧИ́ТИ, вручу́, вру́чиш, док., перех., кому.

1. Давати комусь що-небудь особисто, безпосередньо в руки.

О, я тих років не забуду, — Як комсомольцям Дніпробуду Калінін ордени вручав (Нагн., Пісня.., 1949, 131);

Целя вручила докторові рецепт (Фр., II, 1950, 323);

Цей пакет треба сьогодні ж вручити за призначенням (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 6).

2. розм. Доручати комусь кого-, що-небудь.

Ой, куди ти, козаченько, од’їжджаєш, Ой, кому ти мене, молодую, вручаєш? (Чуб., V, 1874, 254);

[Кошовий:] Життя і долю вручаємо тобі, Богдане (Корн., I, 1955, 235);

— Сестро Оксано! Уручи ж мені твого хлопця (Кв.-Осн., II, 1956. 467).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вручати — вруча́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. вручати — (орден) давати, доручати, доручувати, (адрес) підносити. Словник синонімів Караванського
  3. вручати — -аю, -аєш, недок., вручити, вручу, вручиш, док., перех., кому. Давати комусь що-небудь особисто, безпосередньо в руки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вручати — ВРУЧА́ТИ (УРУЧА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВРУЧИ́ТИ (УРУЧИ́ТИ), вручу́, вру́чиш, док. 1. що. Давати в руки, безпосередньо, особисто кому-небудь. Словник української мови у 20 томах
  5. вручати — ДАВА́ТИ (комусь особисто, до рук), ПОДАВА́ТИ, ВКЛАДА́ТИ зі сл. в руку (руки), перев. уроч.; ВРУЧА́ТИ (в офіційній, урочистій обстановці); ПЕРЕДАВА́ТИ (від однієї особи до іншої); РОЗДАВА́ТИ, РОЗТИКА́ТИ розм. (кільком, багатьом); ВІДДАВА́ТИ (перев. Словник синонімів української мови