вручати
ВРУЧА́ТИ (УРУЧА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВРУЧИ́ТИ (УРУЧИ́ТИ), вручу́, вру́чиш, док.
1. що. Давати в руки, безпосередньо, особисто кому-небудь.
Я розповів, як ми їхали, як нас прийняли в столиці, до кого ходили з візитами і як привезли коломацьку грамоту та як вручали її цареві (Ю. Мушкетик);
Вишеславові минав двадцятий рік, його місце було швидше серед дружини, в такому віці боярчукам і княжичам належало вручати коня й меча (І. Білик);
Целя вручила докторові рецепт (І. Франко).
2. кого, що, розм. Доручати комусь кого-, що-небудь.
Оборону Батурина гетьман вручає сердюцькому полковнику Чечелу й гарматному осавулу Кенігсеку, німцю за походженням (Г. Колісник);
– Сестро Оксано! Уручи ж мені твого хлопця (Г. Квітка-Основ'яненко);
Вона мене між тисячами вздріла І золото, й верблюдів каравани, І всю судьбу свою мені вручила (П. Куліш).
Значення в інших словниках
- вручати — вруча́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- вручати — (орден) давати, доручати, доручувати, (адрес) підносити. Словник синонімів Караванського
- вручати — -аю, -аєш, недок., вручити, вручу, вручиш, док., перех., кому. Давати комусь що-небудь особисто, безпосередньо в руки. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вручати — ДАВА́ТИ (комусь особисто, до рук), ПОДАВА́ТИ, ВКЛАДА́ТИ зі сл. в руку (руки), перев. уроч.; ВРУЧА́ТИ (в офіційній, урочистій обстановці); ПЕРЕДАВА́ТИ (від однієї особи до іншої); РОЗДАВА́ТИ, РОЗТИКА́ТИ розм. (кільком, багатьом); ВІДДАВА́ТИ (перев. Словник синонімів української мови
- вручати — ВРУЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВРУЧИ́ТИ, вручу́, вру́чиш, док., перех., кому. 1. Давати комусь що-небудь особисто, безпосередньо в руки. О, я тих років не забуду, — Як комсомольцям Дніпробуду Калінін ордени вручав (Нагн., Пісня.. Словник української мови в 11 томах