вселяти
ВСЕЛЯ́ТИ (УСЕЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., ВСЕЛИ́ТИ (УСЕЛИ́ТИ), вселю́, все́лиш, док., кого.
1. куди і без дод., у що. Поміщати для проживання куди-небудь, до кого-небудь; поселяти.
І от тепер, щоб когось уселити в тій хибарці, старого вчителя викидають з посади, з кімнати і т. д. (Остап Вишня);
– Вселяти людей без речей. Навіщо це? (О. Копиленко);
[Середа:] А що, коли б нам Людмилу Іванівну вселити в один з наших нових будинків? (С. Голованівський).
2. що, кому і в кого, перен. Викликати певні почуття, навівати, збуджувати думки.
Неймовірні чутки розколихують тіні людей, вселяють їм крихти надій повернутись на Україну чи хоча б щось правдиве почути про неї (М. Стельмах);
Пишна будiвля здалась менi ще неприступнiшою. Од неї вiяло суворою стриманiстю, яка не вселяла довiр'я (Р. Андріяшик);
Нічого для себе святішого не бачив Т. Шевченко, як підняти гучним закликом народ з землі, вселити в його серце віру в перемогу (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)