вселяти
ВСЕЛЯ́ТИ (УСЕЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., ВСЕЛИ́ТИ (УСЕЛИ́ТИ), вселю́, все́лиш, док., перех.
1. без додатка і куди, у що. Приміщати когось на проживання куди-небудь, до кого-небудь; поселяти.
— Вселяти людей без речей. Навіщо це? (Код., Вибр., 1953, 127);
[Середа:] А що, коли б нам Людмилу Іванівну вселити в один з наших нових будинків? (Голов., Драми, 1958, 70).
2. кому і в кого, перен. Викликати певні почуття, навівати, збуджувати думки.
Неймовірні чутки розколихують тіні людей, вселяють їм крихти надій повернутись на Україну чи хоча 6 щось правдиве почути про неї (Стельмах, II, 1962, 254);
Мистецтво.. повинно вселяти людям певність у своїх силах, віру в майбутнє, кликати їх на шлях боротьби (Талант.., 1958, 159);
Нічого для себе святішого не бачив він [Т. Шевченко], як підняти гучним закликом народ з землі,.. вселити в його серце віру в перемогу (Слово про Кобзаря, 1961, 52).
Словник української мови (СУМ-11)