вточувати
ВТО́ЧУВАТИ (УТО́ЧУВАТИ), ую, уєш, недок., ВТОЧИ́ТИ (УТОЧИ́ТИ), вточу́, вто́чиш, док., чого, що.
Наливати, випускаючи цівкою воду, напій і т. ін.; націджувати.
[Лукаш:] Та що ти, дівчино? Чи я розбійник? Я тільки хтів собі вточити соку з берези (Леся Українка);
– Піди, слуго вірнесенький, уточи ми [мені] пива. Хай нап'ються за здоров'я та до свого сина (Н. Кобринська);
[Коваль:] Слухай, Гордію, вточи мені вишнівочки (М. Зарудний);
* Образно. Якийсь ранній косар уже розко́шував світанок – чути було вологий шелест коси, а рани трав вточили в досвіт свої пахощі (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)