вуглець
ВУГЛЕ́ЦЬ, ю́, ч.
Один із найпоширеніших хімічних елементів із атомним номером 6, який є важливою складовою усіх органічних речовин.
У всій матерії, що існує на Землі, на частку вуглецю припадає менше одного відсотка, проте він міститься в кожному організмі (з наук.-попул. літ.);
Вуглекислий газ, що є в повітрі, – це майже єдине джерело, з якого рослини беруть вуглець для живлення своїх клітин (з навч. літ.);
Здавна відомі алотропні модифікації вуглецю – алмаз і графіт (із журн.).
△ (1) Амо́рфний вугле́ць – чорна речовина, з якої складається деревне та кісткове вугілля; кокс, сажа.
При нагріванні сполук, що містять вуглець, без доступу повітря з них виділяється вуглець у вигляді чорної маси, що називається аморфним вуглецем (з навч. літ.);
(2) Ві́льний вугле́ць – вуглець, який утворює тверді речовини без домішок; алмаз, графіт.
1791 року англійський хімік Теннант першим отримав вільний вуглець, пропустивши пари фосфору над прожареною крейдою, в результаті чого утворювалися фосфат кальцію і вуглець (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)