вуглик
ВУ́ГЛИК, а, ч.
Зменш. до ву́гіль 2.
Тетяна сідає близько коло печі, де тліє кілька вугликів, і мовчить (О. Кобилянська);
Коли розтулив [Данило] вії, то побачив, що вогнище зовсім загасло. В теплому попелі ледве жевріли маленькі вуглики (М. Трублаїні);
Приклала [Меланка] до вуглика кукурудзяний листок, а коли спалахнув, то вже й каганця засвiтила (Є. Гуцало);
Ми напишемо на дверях вугликом колісце (А. Чайковський);
* Образно. У вигасаючих очах зажеврів останній вуглик життя (Мирослав Ірчан).
Словник української мови (СУМ-20)