вуглик
ВУ́ГЛИК, а, ч. Зменш. до ву́гіль 2.
Коли розтулив [Данило] вії, то побачив, що вогнище зовсім загасло. В теплому попелі ледве жевріли маленькі вуглики (Трубл., І, 1955, 162);
*Образно. У вигасаючих очах зажеврів останній вуглик життя (Ірчан, II, 1958, 134).
Словник української мови (СУМ-11)