вудити
ВУ́ДИТИ¹, джу, диш, недок., що.
Ловити вудкою рибу.
Даремна праця – вудити без гачків і учитися без книги (прислів'я);
[Влас:] Простудився, через те тепер і рибу не ходжу вудити (М. Кропивницький);
– Не рекомендується, між іншим, вудивши коропа, залишати вудочку на березі неприв'язаною, а самому піти пройтись по лісу (Остап Вишня);
На Дінці я мав свій затишний куточок, де любив вудити рибу (О. Копиленко);
– Якби не з берега, а з човна, – мовив Ілько й кивнув на риболова, що в гумовому човні приставав до острівця посеред ставу, – то можна було б велику рибу вудити (Є. Гуцало).
◇ (1) Но́сом ри́бу ву́дити – дрімати; спати сидячи.
Настя не квапилась швидко вертатись. Вже Зінька куняла, дрімала, носом удила [вудила] рибу.., а Настя не приходила (І. Нечуй-Левицький);
Вартовий, очевидно, не чекав якоїсь напасті, бо спокійно собі вудив носом рибу (з газ.).
ВУ́ДИТИ², джу, диш, недок., що, зах.
Те саме, що зако́пчувати 2.
І ще через одно наше місто славне: тут вудять дуже смачні шинки (О. Маковей);
Спиляв сухі гілки в саду.. Це була яблунька, гарне дерево для вогню, але що мені – шинок вудити не буду, шашлика теж не їм. Взяв і спалив усе (Л. Дереш).
Словник української мови (СУМ-20)