вузько
ВУ́ЗЬКО.
Присл. до вузьки́й.
Чисте та привітне село здаля здається вам і тісним, і вонючим – з дворів несе хлівами, по вулицях трусько та вузько (Панас Мирний);
Созінов, вискочивши з машини, прямує дорогою, що вузько лягла поміж болотом та яром (М. Стельмах);
Польова лінія вузько гнала через горби (Б. Харчук);
Журнал у нас сірий, нецікавий, нудний! .. все це без конкретного прицілу, безадресно, вузько (О. Бердник);
* Образно. Для неї [Мотрі] хата, навіть найрозкішніша, – це клітка, в котрій серцю вузько (Б. Лепкий).
Словник української мови (СУМ-20)